Задачі з цивільного процесуального права (3)

Задачі з цивільного процесуального права 

06.08.2014 Деснянським районним судом м. Києва видано судовий наказ у справі № 754/18723/ 14-ц про стягнення забор­гованості за житлово-комунальні послуги з Жарова Олександра Івановича на користь Комунального підприємства «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» Деснянського району м. Києва. Під час виконання судового наказу в порядку встановленому Законом України «Про виконавче провадження», було виявлено, що в судовому наказі невірно вказана адреса боржника: замість «м. Київ, вул. Викова, 3, кв. 61» зазначено «м. Київ, вул. Викова, 61, кв. З».

Складіть заяву Комунального підприємства «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» Деснянського району м. Києва (адреса: вул. Закревського, 15, м. Київ, 02217) про внесення виправлень до судового наказу

05 серпня 2014 р. Ленінським районним судом м. Донецька видано судовий наказ у справі № 2-н/260/1100/2014 за за­явою Комунального підприємства Донецької міської ради «Донецькміськтепломережа» про видачу судового наказу про стягнення з Добролюбової Наталії Іллівни (м. Донецьк, Київський проспект, 17, кв. 42) заборгованості за послуги опалення та гаря­чого водопостачання в сумі 1793,21 грн.

Добролюбова Н. І. про розгляд справи не знала, оскільки з 05 липня по 15 жовтня 2014 року проживала в м. Львові.

Повернувшись додому, Добролюбова Н. І. дізналась про вико­нання відповідного судового наказу ВДВС Київського районного управління юстиції у місті Донецьку та вирішила його оскаржи­ти з таких підстав:

 вона не є основним квартиронаймачем квартири:

основним квартиронаймачем і співвласником квартири є її брат Добролюбов Роман Ілліч:

 вона має статус біженця.

Складіть заяву Добролюбової Н. І. про скасування судово­го наказу Не забудьте вказати про поважні причини пропуску строку на оскарження судового наказу та клопотати про його поновлення.

Комунальне підприємство «Куренівське» Подільського району міста Києва звернулося до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення солідарно з Кириленка Владислава Петровича, Кугцинського Миколи Івановича та Кугцинської Дар’ї Владиславівни заборгованості по спла­ті за житлово-комунальні послуги в розмірі 1689 гривень 63 копійки.

Розглянувши цю заяву суд встановив, що квартира, в якій проживають боржники, приватизована, але хто і на якій підставі є її власником—у заяві не зазначено і наданими документами не підтверджується.

З матеріалів не вбачається, з яких тарифів виходив заявник, нараховуючи заборгованість, за які саме надані послуги нарахо­вано заборгованість, з яких підстав заявник просить стягнути заборгованість з боржників у солідарному порядку

Крім того, заявником не подано відповідні договори про надання житлово-комунальних послуг, інші письмові дока­зи, що підтверджують фактичне надання та отримання та­ких послуг.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що на під­ставі поданої заяви та долучених до неї документів не­можливо визначити, чи підлягає вона розгляду в порядку наказного провадження, та призначив у справі судове засі­дання з обов’язковим викликом сторін для з’ясування питан­ня, чи має місце в цьому випадку спір про право, чи заявлені КП «Куренівське» Подільського району міста Києва вимоги є безспірними і допускають їх вирішення в порядку наказного провадження.

Проаналізуйте дії суду. Чи відповідають вони вимогам проце­суального закону? Яке процесуальне рішення, на ваше переконання, має ухва- лии суд за результатами розгляду зазначеної заяви? Відповідь на це питання дайте з урахуванням положень ч. 3  ст. 156 Житлового кодексу України, а також п. 6 ст. 98 ЦПК України.

Ємець Дмитро Павлович звернувся до суду із заявою про ви­дачу судового наказу про стягнення нарахованої, але не ви­плаченої заробітної плати, компенсації за порушення строків її виплати, відшкодування моральної шкоди, завданої затримкою розрахунку, та витрат на правову допомогу з Товариства з обме­женою відповідальністю «БКФ».

З урахуванням п. 12 Постанови Пленуму Вищого спеціалізо­ваного суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23.12.2011 № 14«Про практику розгляду судами заявупоряд- ку наказного провадження»63 визначте, які вимоги підлягають розгляду в порядку наказного провадження, а які — ні.

З урахуванням ч. 5 ст. 100 ЦПК України та п. 8 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду ци­вільних і кримінальних справ від 23.12.2011 № 14 зробіть влас­ний висновок, яке процесуальне рішення має ухвалии суд за результатами розгляду вказаної заяви Ємця Д. П. про видачу су­дового наказу.

У червні 2014 року до Кременецького районного суду Тернопільської області надійшла заява комунального під­приємства теплових мереж Тернопільської обласної ради «Тернопільтеплокомуненерго» про видачу судового наказу про стягнення з Кулакової Галини Степанівни 7901 гривні 97 копійок боргу за надані послуги із забезпечення житла тепловою енергі­єю в особі Кременецької теплодільниці.

Розглянувши цю заяву, суд встановив її відповідність вимогам процесуального закону та відкрив наказне провадження.

Але після постановления ухвали про відкриття наказ­ного провадження суддею було з’ясовано, що 25 грудня 2013 року Кременецьким районним судом вже ухвалено су­довий наказ про стягнення з Кулакової Г. С. 7901 гривень 97 копійок боргу за надані послуги із забезпечення жит­ла тепловою енергією в особі Кременецької теплодільниці. А 21 січня 2014 р. ухвалою Кременецького районного суду цей судовий наказ було скасовано за заявою комунального

На розгляд суду надійшла заява Ковельського управління во­допровідно-каналізаційного господарства «Ковельводоканал» до Лунного Остапа Григоровича про видачу судового нака­зу про стягнення боргу за надані послуги водопостачання та водовідведення.

У порядку ч. 6 ст. 100 ЦПК України суд звернувся до від­повідного органу реєстрації місця перебування та місця про­живання особи щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання фізичної особи — боржника. За відомостями адресно-довідкового підрозділу УДМС України у Волинській області громадянин Лунний Остап Григорович зня­тий з реєстрації 08 вересня 2012 року у зв’язку зі смертю.

Чи допускають дані правовідносини правонаступництво? Яке процесуальне рішення має ухвалии суд за результатами розгляду заяви Ковельського управління водопровідно-каналізаційного господарства «Ковельводоканал» до Лунного Остапа Григоровича про видачу судового наказу про стягнення боргу за надані послу­ги водопостачання та водовідведення?

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мелітопольські теплові мережі» звернулося до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з Краснова Віктора Романовича заборго­ваності за послуги з постачання теплової енергії.

У своїй заяві, окрім викладу інших фактів, ТОВ «Мелі­топольські теплові мережі» зазначило про таке: «Відповідно до вимог ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» та цивільного законодавства у виконавчому листі зазначається індивідуальний ідентифікаційний номер стягувана та боржни­ка (для фізичних осіб — платників податків). Відсутність цих ві­домостей може призвести до затягування виконання судового рішення.

Відповідно ст. 137 ЦПК України у випадку, коли з отриман­ням доказів у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, є труднощі, суд за їх клопотанням зобов’язаний витребувати такі докази.

Оскільки заявнику невідомий індивідуальний ідентифікацій­ний номер боржника і ТОВ «Мелітопольські теплові мережі» не має можливості самостійно його встановити, заявник просить суд:

 Відкрити наказне провадження за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Мелітопольські теплові мережі» про видачу судового наказу про стягнення з Краснова Віктора Романовича заборгованості за послуги з постачання теплової енергії в сумі 2196 грн 83 коп.

 Зобов’язати Мелітопольську об’єднану державну податкову інспекцію надати суду інформацію щодо індивідуального іденти­фікаційного номера Краснова Віктора Романовича.

Як ви вважаєте, яким чином суд має відреагувати на за­значене клопотання ТОВ «Мелітопольські теплові мережі» про зобов’язання ДПІ надати суду інформацію щодо індивідуально­го ідентифікаційного номера Краснова Віктора Романовича, за­значене в заяві про видачу судового наказу? Прийміть до уваги п. 11 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23.12.2011 №14 «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження».

Заявник звернувся до суду із заявою про встановлення факту родинних відносин, в обґрунтування якої вказує, що він та його батько народилися у Російській Федерації. У червні 2014 року батько Швачко І. О. помер. Оскільки заявник є інва­лідом третьої групи, то за життя батька він знаходився на його утриманні. Після смерті батька він звернувся до Пенсійного фонду України в м. Свердловську з приводу переходу на пенсію свого батька, але під час вивчення документів було виявлено невідповідності, а саме: у паспорті та трудовій книжці заявни­ка його прізвище вказано як «Швачко», а у свідоцтві про наро­дження — «Швачка». Через це у нього виникли труднощі щодо документального підтвердження факту наявності родинних відносин між ним і його батьком. У зв’язку з вищевикладеним він просить суд постановити рішення, яким встановити факт, що померлий (російською мовою) Швачка О. М. є рідним бать­ком Швачко І. О.

В якому провадженні суд має розглядати цю справу?

Під час вирішення справи врахуйте такі обставини:

у судовому засіданні встановлено, що відповідно до свідоцтва про смерть, виданого відділом актів цивільного стану управ­ління запису актів цивільного стану Ставропольського краю по Кочубіївському району, 12 червня 2014 року помер батько заяв­ника Швачка О. М., уродженець с. Кочубіївське Кочубіївського району Ставропольського краю РСФСР, що на даний час є Російською Федерацією. Відповідно до свідоцтва про народжен­ня заявника Швачко І. О., актовий запис № 121, він народився у с. Кочубіївське Кочубіївського району Ставропольського краю РСФСР, що на даний час є Російською Федерацією, тому його прізвище зазначено російською мовою як «Швачка», та його бать­ком є (російською мовою) Швачка. У трудовій книжці заявника його прізвище зазначено російською мовою як «Швачка», оскіль­ки вона заповнювалася під час його проживання у Російській Федерації.

У Новозаводському районному суді м. Чернігова розглядалася справа за позовом Петрова Павла Вікторовича до Петрової Гкнни Михайлівни та за зустрічним позовом Петрової Г. М. до Петрова П. В. про поділ майна, що є об’єктом спільної сумісної власності подружжя. Разом з іншими вимогами Петров П. В. просив визна­ти автомобіль Нуипсіаі Тисвоп 2006 року випуску зареєстрова­ний на дружину спільною власністю подружжя, та здійснити поділ спільного майна таким чином, щоб визнати за ним право власності на цей автомобіль (а дружині присудити інший авто­мобіль, придбаний подружжям).

У процесі розгляду справи до суду звернувся Краснов Віталій Вікторович із заявою про залучення його до участі у справі як третьої особи, що заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, посилаючись нате, що цим спором зачіпають­ся його майнові права. Одночасно подав позов до Петрова П. В. про визнання за Красновим В. В. права власності на автомо­біль Нуипсіаі Тисвоп 2006 року випуску на тій підставі, що на­давав Петрову П. В. грошові кошти в розмірі 12 000 доларів США в борг, а Петров П. В. до моменту повернення боргу віддав Краснову В. В. у користування цей автомобіль (віддав ключі та технічний паспорт); вони з Петровим П. В. домовилися, що у разі якщо Петров П. В. не зможе повернути кошти, автомобіль перейде у власність Краснова В. В. На час розгляду справи в суді Петров П. В. Краснову В. В. заборговані грошові кошти не повернув.

Ухвалою суду Краснову В. В. було відмовлено у задоволенні заяви про залучення до участі у вказаній справі як третьої особи із самостійними вимогами щодо предмета спору на тій підставі, що, як виявилося, на момент звернення Краснова В. В. до суду із зазначеними заявою та позовом Петров П. В. вже відмовився від своїх позовних вимог щодо визнання за ним права власності на автомобіль Нуипсіаі Тисвоп 2006 року випуску, і провадження у справі в цій частині було закрито.

Чи може Краснов В. В. подати апеляційну скаргу на ухва­лу Новозаводського районного суду м. Чернігова про відмову в залученні Краснова В. В. до участі в справі як третьої особи, яка за­являє самостійні вимоги на предмет спору? Яким би чином ви пора­дили Краснову В. В. далі захищати свої права. Уявіть, що Краснов В. В. звернувся до вас за юридичною консультацією, спробуйте склас­ти детальне письмове резюме «план подальших дій» з посиланням на норми законодавства (в цьому випадку уважний юрист зможе запропонувати Краснову В. В. кілька варіантів подальших кроків).

Банк «Свобода» (м. Київ, вул. Велика Житомирська, 4, Шевченківський район) звернувся до Дніпровського районно­го суду м. Києва з позовом до Шамрила Олега Станіславовича (м. Київ, вул. Будівельників, 36, кв. 8, Дніпровський район) про стягнення заборгованості за кредитним договором № 1 від 12.01.2012. У судовому засіданні у справі Шамрило О. С. повідо­мив, що у провадженні Шевченківського районного суду м. Києва знаходиться справа за позовом Шамрила О. С. до банку «Свобода» про визнання кредитного договору № 1 від 12.01.2012 недійсним на тій підставі, що споживчий кредит за договором надано в іно­земній валюті. Шамрило О. С. просив зупинити провадження у справі про стягнення заборгованості за кредитним договором до вирішення пов’язаної справи — про визнання цього кредитного договору недійсним у Шевченківському районному суді м. Києва.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва Шамри- лу О. С. було відмовлено в задоволенні його клопотання про зупи­нення розгляду справи.

Як ви вважаєте, чи суд постановив незаконну ухвалу? Чи може Шамрило О. С. оскаржити зазначену ухвалу в апеляційно­му (в касаційному) порядку?

Чи зобов’язаний був у цьому випадку Дніпровський районний суд м. Києва зупинити розгляд справи за позовом банку «Свобода» до Шамрила О. С. про стягнення заборгованості за кредитним договором? Чи є доцільним у цьому випадку зупинення розгляду справи за позовом банку «Свобода» до Шамрила О. С. про стяг­нення заборгованості за кредитним договором?

Спробуйте спрогнозувати подальший розвиток подій:

— якщо Шамрило О. С. подасть апеляційну скаргу на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва про відмову в зу­пиненні провадження у справі, то...;

      — якщо за зазначених обставин рішенням Шевченківського районного суду м. Києва буде задоволено позов Шамрила О.  С., то...;

якщо за зазначених обставин рішенням Шевченківського ра­йонного суду м. Києва буде відмовлено в задоволенні позо­ву Шамрила О. С., то...;

якщо Шамрило О. С. у подальшому в апеляційній скарзі на рі­шення Дніпровського районного суду м. Києва за позовом банку про стягнення заборгованості зазначить про грубе порушення Дніпровським районним судом м. Києва норм процесуального закону яке виявилося у відмові зупинити провадження у справі, чи буде це підставою для визнання незаконним і скасування рішення Дніпровського район­ного суду м. Києва?

якщо в подальшому Шамрилом О. С. буде подано апеляційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду м. Києва за позовом банку про стягнення заборгованості, і на час розгляду цієї апеляційної скарги в суді апеляційної інстан­ції справа за позовом Шамрила О. С. до банку про визна­ння кредитного договору недійсним ще не буде вирішена, чи зможе він заявити до суду апеляційної інстанції анало­гічне клопотання про зупинення розгляду справи за по­зовом банку про стягнення заборгованості за кредитним договором до вирішення пов’язаної справи?

У 2007 році Симонов Анатолій Якович продав Пивоваровій Олені Станіславівні житловий будинок. Згідно з договором, Пивоварова О. С. частину коштів за будинок сплатила одразу, а іншу частину зобов’язалася сплатити протягом наступних п’яти років. На час продажу будинку Симонов А. Я. перебував у шлюбі з Симоновою Ганною Миколаївною (будинок був спільною суміс­ною власністю подружжя, дружина надала згоду на його про­даж), але у 2010 році шлюб було розірвано.

Пивоварова О. С. неповністю виконала свої зобов’язання за договором купівлі-продажу та недоплатила Симонову А. Я. частину коштів. Унаслідок зазначеного Симонов А. Я. звер­нувся до суду з позовом до Пивоварової О. С. про розірван­ня договору купівлі-продажу. Пивоварова О. С. подала до Симонова А. Я. зустрічний позов про визнання права влас­ності на будинок.

Рішенням суду в задоволенні первісного позову було відмов­лено, зустрічний позов було задоволено.

Симонов А. Я. подав апеляційну скаргу на рішення суду. Апеляційним судом було відкрито провадження у справі та призначено судовий розгляд на 13 червня 2014 р. У судовому засіданні суд заслухав пояснення сторін, після чого за клопо­танням Пивоварової О. С. оголосив перерву в судовому засі­данні до 1 липня 2014 р. для надання нею додаткових доказів у справі.

Симонову А. Я. здавалося, що колегія суддів налаштована про­ти нього та не ухвалить рішення на його користь. Розмірковуючи про можливість надання додаткових доказів на свою користь, він зателефонував колишній дружині, розповів їй про всю ситуацію, що склалася (до цього моменту вона не знала про зазначений су­довий спір, оскільки проживала в іншому місті та зв’язків з ко­лишнім чоловіком не підтримувала, кошти від продажу будинку її не цікавили), просив з’явитися в судове засідання та допомогти йому переконати суд у своїй правоті.

Симонова Г. М. (будучи юристом за освітою) приїхала до Симонова А. Я., ознайомилася з усіма документами у справі, які були у колишнього чоловіка, після чого склала та 27 червня 2014 р. зареєструвала в апеляційному суді заяву про приєднання до апеляційної скарги Симонова А. Я. зі сплатою судового збору (на тій підставі, що оскільки будинок був спільним майном по­дружжя, вона має на нього ті самі права, що і колишній чоловік; Симонова Г. М. вирішила подавати саме заяву про приєднання, оскільки окрему апеляційну скаргу слід подавати через суд пер­шої інстанції, і вона не потрапить в апеляційний суд до 1 липня 2014 р.) та з клопотанням про поновлення строків на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції (у зв’язку з тим, що внаслідок розлучення з чоловіком вона не знала про розгляд у суді справи, яка стосується її прав та законних інтересів).

Спробуйте спрогнозувати, яке рішення ухвалить суд апеля­ційної інстанції за наслідками розгляду в судовому засіданні від 01 липня 2014 р. заяви Симонової Г. М. про приєднання до апе­ляційної скарги та клопотання про поновлення строків на апеля­ційне оскарження рішення суду.

Як апеляційний суд має вирішити питання в судовому засі­данні від 01 липня 2014 р. заяву та клопотання Симонової Г. М.?

Уявіть себе адвокатом Симонової Г. М. Що б ви порадили їй зробити, якщо б разом з нею приїхали до Симонова А. Я., озна­йомилися з документами та дізналися про зазначені обставини справи?

Шатур Петро Геннадійович звернувся до суду з позовом до Шатура Костянтина Геннадійовича про стягнення боргу в розмі­рі 100 000,00 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 2 квітня 2014 р., залишеним у силі ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 24 липня 2014 р., у задоволенні позову було відмовлено повністю. Розгляд справи в Апеляційному суді міста Києва відбувався без участі Шатура П. Г. Ухвалу Апеляційного суду міста Києва Шатур П. Г. отримав поштою 28 липня 2014 р.

Шатур Петро Геннадійович подав касаційну скаргу

Які процесуальні рішення і яким судом будуть ухвалені за ре­зультатами одержання касаційної скарги у таких випадках:

 касаційна скарга подана до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ через Апеляційний суд м. Києва:

 касаційна скарга подана безпосередньо до Вищого спеціа­лізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ: до касаційної скарги додана квитанція і опис про направ­лення Шатуром П. Г. копії касаційної скарги і долучених до неї документів на адресу відповідача у справі:

 касаційна скарга подана до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ через Апеляційний суд м. Києва 15 серпня 2014 р. без клопотання про поновлення пропущеного строку:

 касаційна скарга подана безпосередньо до Вищого спеціа­лізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 15 серпня 2014 р. без клопотання про поновлення пропу­щеного строку:

 касаційна скарга подана безпосередньо до Вищого спеціа­лізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 11 серпня 2014 р. без клопотання про поновлення пропу­щеного строку; за подання касаційної скарги сплачено судовий збір у розмірі 500 грн.

Банк звернувся до суду з позовом до Безіменного Миколи Станіславовича про стягнення заборгованості за кредитним до­говором. У порядку ч. З ст. 122 суд перевірив зареєстроване місце проживання відповідача та направив повістку про виклик у су­дове засідання. Повістка повернулася до суду з відміткою пошто­вого відділення «за закінченням терміну зберігання». Згідно з ч. 5 ст. 74 ЦПК України суд вважав, що судовий виклик здійснено на­лежним чином, та ухвалив у справі заочне рішення.

Через півроку Безіменний М. І. подав до суду заяву про пере­гляд заочного рішення, в якій клопотав про поновлення пропуще­ного процесуального строку на подання такої заяви та зазначав про обставини, внаслідок яких не з’явився в судове засідання, а саме, що він виїжджав на заробітки за кордон на півроку. Просив скасувати заочне рішення у справі та призначити справу до су­дового розгляду в загальному порядку.

Ухвалою суду заяву про перегляд заочного рішення було за­лишено без руху на тій підставі, що заявник лише вказав про по­важні причини неявки в судове засідання, але не зазначив про докази, якими він обґрунтовує свої заперечення проти вимог банку. Безіменному М. І. було надано строк наусунення недоліків, але в за­значений строк заявник недоліків не усунув, унаслідок чого заява про перегляд заочного рішення була повернута Безіменному М. І.

Протягом 5 днів після отримання ухвали суду про повернен­ня заяви про перегляд заочного рішення Безіменний М. І. подав апеляційну скаргу на заочне рішення суду.

Чи прийме апеляційний суд до розгляду апеляційну скаргу Безіменного М. І.?

Цікаво, що незважаючи на положення ч. 5 ст. 74 ЦПК України «У разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за зареєстро­ваною адресою вважається, що судовий виклик або судове по­відомлення вручене їм належним чином», у п. З Узагальнення практики розгляду судами першої та апеляційної Інстанції процесуального законодавства при розгляді цивільних справ у порядку заочного розгляду, складеного Апеляційним судом м. Києва 22.08.20ІЗ67. Апеляційний суд м. Києва все одно за­значив: «Повернення відділенням зв’язку судової повістки за закінченням терміну зберігання не можна вважати належним повідомленням особи, яка бере участь у справі, оскільки це не відповідає вимогам ст. 76 ЦПК України».

Проаналізуйте зазначене питання з науково-теоретичної точки зору. Прийміть до уваги, з одного боку, строки розгляду справ у суді та принцип доступності правосуддя як право кожно­го на розгляд його справи в суді у розумний строк, а з другого — принцип гласності судового процесу як право кожного знати про розгляд справи щодо нього у суді. Зробіть власні висновки щодо того, чи справедливим та обґрунтованим є положення ч. 5 ст. 76 ЦПК України, чи проблема належного повідомлення відповідача має бути вирішена в якийсь інший спосіб.

Як ви вважаєте, саме лише неналежне повідомлення відпові­дача про розгляд справи в суді може бути підставою для скасу­вання рішення суду в апеляційній інстанції?

Гаврилова Наталія Костянтинівна звернулася до суду з по­зовом до Гаврилова Інокентія Павловича про відшкодування витрат, пов’язаних з утриманням спільного майна. В судове засі­дання позивачка не з’явилася, подала до суду заяву, в якій проси­ла розглядати справу за її відсутності. Судова повістка, надіслана відповідачу, повернулася до суду з відміткою поштового відділен­ня «за закінченням терміну зберігання».

Заочним рішенням суду позов було задоволено повністю. Гаврилова Н. К. оскаржила заочне рішення до суду апеляційної інстанції на тій підставі, що не погоджувалась на заочний роз­гляд справи та не згодна чекати «невідомо скільки» до набрання заочним рішенням законної сили. Просила суд апеляційної ін­станції на цій підставі заочне рішення суду скасувати й ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Як ви вважаєте, чи є зазначені обставини підставою для ска­сування заочного рішення суду в апеляційному порядку?

Згідно з ч. 1 ст. 224 ЦПК України «суд може ухвалити заочне рішення, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи». Водночас Апеляційний суд м. Києва ототожнює поняття «відсутність заперечень» і «згода» позивача і зазначає про те, що в матеріалах справи обов’язково має міститися належним чином оформлена згода позивача на проведення заочного розгляду спра­ви, оскільки «заочне рішення надає відповідачеві додаткові гаран­тії захисту, що має бути роз’яснено позивачу». «Суд має з’ясувати, чи згоден позивач на проведення заочного розгляду справи» (п. 6 та аналіз судових рішень наприкінці Узагальнення практики роз­гляду судами першої та апеляційної інстанції процесуального за­конодавства при розгляді цивільних справ у порядку заочного розгляду, складеного Апеляційним судом м. Києва 22.08.2013).

Проаналізуйте цей аспект з теоретичної точки зору Поміркуйте над таким теоретичним питанням: а що має зробити суд, якщо по­зивач заперечуватиме проти заочного розгляду справи? Прийміть до уваги, що суд у будь-якому випадку зобов’язаний додержувати­ся вимог ст. 157 тач. 1 ст. 169 ЦПК України.

Також проаналізуйте практичний аспект питання: зокрема, до­сить часто позивачі подають до суду заяви про слухання справи без їхньої участі, в яких не зазначають, чи погоджуються вони на за­очний розгляд справи (детальніше про це — аналіз судових рішень наприкінці Узагальнення практики розгляду судами першої та апе­ляційної інстанції процесуального законодавства при розгляді ци­вільних справ у порядку заочного розгляду, складеного Апеляційним судом міста Києва 22.08.2013). Як бути суду в такому випадку?

Смирнов Іван Олексійович звернувся до суду з позовом до від­ділу Державної виконавчої служби Шевченківського району м. Києва, ПавловаПетраВікторовича, ГригороваМиколиІгнатовича про визнання недійсним акта про проведення прилюдних торгів від 01 червня 2006 року щодо реалізації належного позивачу бу­динку визнання прилюдних торгів такими, що не відбулися, ви­знання свідоцтва про право власності Павлова П. В. на придбане на прилюдних торгах майно та визнання договору купівлі-про­дажу цього нерухомого майна, укладеного між Павловим П. В. та Григоровим М. І., недійсними.

Рішенням Шевченківського суду м. Києва від 31 серп­ня 2010 року, залишеним чинним ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 02 грудня 2010 року й ухвалою Вищого спеціалізо­ваного суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 липня 2011 року, вимоги позивача частково задоволено. Визнано недійсним акт проведення прилюдних торгів, визнано прилюдні торги такими, що не відбулися.

У задоволені позову про визнання недійсним свідоцтва про право власності на майно та визнання недійсним договору ку­півлі-продажу нерухомого майна було відмовлено з тих підстав, що суд не мав можливості дослідити оспорювані документи та визначитись, хто є сторонами цієї угоди.

У березні 2014 року позивач звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва із заявою про перегляд судового рішен­ня від 31 серпня 2010 року у зв’язку з нововиявленими обстави­нами у порядку, передбаченому пунктом 2 частини 2 ст. 261 ЦПК України, та просив змінити це рішення, визнати недійсним сві­доцтво про право власності на майно, придбане на прилюдних торгах, та визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладе­ний між Павловим П. В. та Григоровим М. І.

В якості нововиявленої обставини позивач зазначав про те, що рішенням Дарницького районного суду м. Києва від ЗО грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду міста Києва від 17 березня 2014 року, було визнано недійсним свідоцтво про право власності на будинок, придбаний на прилюдних торгах.

Чи є нововиявленими обставинами визнання недійсним сві­доцтва про право власності? Як має діяти суд, на вашу думку?

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 26 листопада 2012 р. частково задоволено позовні вимоги Нечипорук Наталії Ігорівни до Нечипорук Ольги Костянтинівни, Нечипорука Олега Ігоровича про визнання права власності в по­рядку спадкування, поділ житлового будинку

У червні 2014 року Нечипорук Наталія Ігорівна звернулася до Ірпінського міського суду Київської області із заявою про пере­гляд зазначеного рішення за нововиявленими обставинами.

В якості нововиявленої обставини зазначала про те, що 12 червня 2014 року рішенням апеляційного суду Київської області було скасовано рішення Ірпінського міського суду Київської області від 14 червня 2012 року, яким за Нечипорук Ольгою Костянтинівною визнано право власності на 1/4 час­тини житлового будинку в порядку спадкування за законом після смерті Нечипорука Ігоря Олександровича. Натомість рішенням апеляційного суду Київської області від 12 черв­ня 2014 року за Нечипорук Ольгою Костянтинівною було визнано право власності на 5/24 частини будинку в поряд­ку спадкування за заповітом після смерті Нечипорука Ігоря Олександровича.

Ірпінський міський суд Київської області ухвалою від 15 лип­ня 2014 р. залишив без задоволення заяву Нечипорук Наталії Ігорівни про перегляд судового рішення за нововиявленими об­ставинами у зв’язку з тим, що не вважав вказані позивачем об­ставини такими, що є нововиявленими у цій справі.

Нечипорук Наталія Ігорівна оскаржила зазначену ухвалу до апеляційного суду Київської області. Розглянувши апеляцій­ну скаргу, суд встановив, що рішення Ірпінського міського суду Київської області від 14червня2012р., скасування якого позивач вважає нововиявленою обставиною у справі, дійсно було підста­вою для ухвалення Ірпінським міським судом Київської області рішення від 26 листопада 2012 р., а отже, скасування рішення від 14 червня 2012 р. є нововиявленою обставиною відповідно до п. З ч. 2 ст. 361 ЦПК України, внаслідок чого заява Нечипорук Наталії Ігорівни має бути задоволена, а рішення Ірпінського міського суду Київської області від 26 листопада 2012 р. - пере­глянуто за нововиявленими обставинами.

Уявіть, що зазначений вище текст - це мотивувальна час­тина ухвали апеляційного суду Київської області про задово­лення апеляційної скарги Нечипорук Н. І. на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 15 липня 2014 р. про відмову в задоволенні заяви Нечипорук Н. І. про перегляд рішен­ня Ірпінського міського суду Київської області від 26 листопада  р. за нововиявленими обставинами.

Сформулюйте резолютивну частину цієї ухвали апеляційного суду Київської області.

Рішенням Новокаховського міського суду Херсонської облас­ті від 18 квітня 2012 року задоволено позов Сулими Валентина Степановича до Пішого Романа Івановича про стягнення боргу за договором купівлі-продажу житлового будинку

17 лютого 2013 р. Піший Р І. звернувся до суду із заявою про перегляд рішення у зв’язку з нововиявленими обставина­ми, в якій просив скасувати рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 18 квітня 2012 року та перегляну­ти справу з урахуванням нових обставин, а саме того, що рішен­ням Алчевського міського суду Луганської області від 28 січня  року встановлено факт повного розрахунку Пішого Р І. із Сулимою В. С. на підставі договору купівлі-продажу будинку

Ухвалою Новокаховського міського суду Херсонської області було відмовлено у відкритті провадження за заявою Пішого Р І. про перегляд рішення суду від 18 квітня 2012 року за нововияв­леними обставинами на тій підставі, що зазначені заявником об­ставини не є нововиявленими в розумінні ст. 361 ЦПКУкраїни.

Прокоментуйте дії суду. Чи відповідає зазначена ухвала про відмову у відкритті провадження вимогам ЦПК України?

Питання про те, які нововиявлені обставини є істотними для справи, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням того, чи ці обставини могли спростувати факти, по­кладені в основу судового рішення, та вплинути на висновки суду під час його ухвалення таким чином, що якби вказана обставина була відома, то зміст судового рішення був би іншим.

Спробуйте аргументувати, чи вважатимуться ті чи інші об­ставини нововиявленими, а потім порівняйте свої висновки з ви­сновками судів, зробленими у відповідних справах.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 26 червня 2013 року (яке набрало чинності 26 вересня 2013 р.) задоволено ПАТ КБ «ПриватБанк» до Червоного Богдана Юрійовича та стягнуто з останнього 18 985,56 грн заборгованості за кредит­ним договором.

Червоний Б. Ю. подав заяву про перегляд рішення суду за но­вовиявленими обставинами, в якій послався на таке:

06 листопада 2013 року Верховний Суд України оприлюд­нив правову позицію у справі № 6-116цс13, згідно з якою перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які ви­пливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомі­сячними платежами), починається стосовно кожної окремої частини від дня, коли відбулося це порушення. Позовна дав­ність у таких випадках обчислюється окремо за кожним про­строченим платежем.

Зміст цієї правової позиції вказує на те, що ПАТ КБ «ПриватБанк», подаючи позов, неправильно розрахував ціну позову станом на 21 січня 2013 року, а його вимоги було об­ґрунтовано в неналежний спосіб і підтверджено неналежним доказом - розрахунком заборгованості за договором, що має іс­тотне значення в ухваленні судового рішення.

Зазначену обставину ЧервонийБ.Ю. вважає нововиявленою.

09.04.2013 рішенням Приморського районного суду м. Одеси, залишенимбеззмінухвалоюапеляційногосудуОдеської області від 31.07.2013, позов Жовтого Юрія Костянтиновича до Рожевого Геннадія Івановича задоволено частково, стягнуто з Рожевого Г. І. на користь Жовтого Ю. К. матеріальну шкоду в роз­мірі 10236,00 грн та моральну шкоду в розмірі 1000,00 грн уна­слідок залиття його квартири.

Проте пізніше Рожевий Г. І. отримав заяву, видану керівником дільниці № 6 КП ЖКС «Порто-Франківський», в якій вказано, що залив веранди Жовтого Ю. К. не є наслідком недбалості у корис­туванні сантехнічних і водопровідних приладів з боку мешканців квартири № 22 (належної Рожевому Г. І.), а також зазначено, що під час огляду вказаної квартири № 22 не було виявлено видимих причин заливу.

Зазначену обставину Рожевий Г. І. вважає нововиявленою

 Рішенням Вишгородського районного суду Київської облас­ті від 10 вересня 2012 року задоволено позов Малинової Світлани Наумівни до Малинового Станіслава Юрійовича про стягнення аліментів в розмірі 600 гривень щомісячно, починаючи з 18 лип­ня 2012 року до повноліття дитини.

Проте пізніше Малиновий С. Ю. довідався про те, що на­справді не є батьком дитини, на утримання якої він сплачує аліменти. Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 04 березня 2014 року, яке залишене без зміни відпо­відно до ухвали колегії суддів Судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області 05 червня 2014 року, його виключено з актового запису про народження дитини.

Зазначену обставину Малиновий С. Ю. вважає нововиявленою.

 Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 09 квітня 2014 р. задоволено позов Публічного акціонерно­го товариства «Райффайзен Банк Аваль» до Сонячної Олени Миколаївни про звернення стягнення на предмет іпотеки, в ра­хунок погашення заборгованості за кредитним договором було вирішено звернути стягнення предмет іпотеки - квартиру, що належить Сонячній О. М. на праві власності.

Сонячна О. М. подала заяву про перегляд рішення за новови­явленими обставинами, в якій зазначила про те, що, як вияви­лося, предмет іпотеки їй не належить. До заяви Сонячна О. М. додала витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно з яким, на підставі ухвали Заводського районно­го суду м. Миколаєва від 08 травня 2013 р., 13 червня 2013 р. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було заре­єстроване право власності Черепахіна Бориса Івановича на вка­зану квартиру.

 Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 11 липня 2013 справі за позовом Борисова Євгена Пилиповича до Сушка Олександра Станіславовича про відшкодування мате­ріальної та моральної шкоди, спричиненої пошкодженням квар­тири, позов було задоволено.

Сушко О. І подав заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, в якій зазначив, що його ад­вокат звернувся до Фонду державного майна з адвокатським запитом щодо правомочності ТОВ «Спецвисотмонтаж» (яке по­давало до справи висновок про розмір заподіяної матеріаль­ної шкоди) здійснювати оцінку майна та обраховувати розмір збитків.

27 листопада 2013 року адвокату надійшла відповідь про те, що ТОВ «Спецвисотмонтаж» відповідних повноважень не має, що є підставою, на переконання заявника, для перегляду рішення за нововиявленими обставинами та відмови у позові74.

 Рішенням суду від 21 липня 2014 року з Трояндової Галини Костянтинівни стягнуто на користь ТОВ «Магазин» (в якому вона працювала продавцем) 50 000 грн вартості недостачі товарно- матеріальних цінностей.

Трояндова Гклина Костянтинівна звернулась до суду із заявою про перегляд зазначеного рішення суду за нововиявленими об­ставинами та тій підставі, що, як їй стало відомо від Ромашкової Наталії Павлівни (її змінниці), 26 вересня 2014 р. слідчим район­ного управління внутрішніх справ було пред’явлено Ромашковій Н. П. підозру у вчиненні кримінального правопорушення, а саме викрадення з магазину товарно-матеріальних цінностей, вар­тість яких було стягнуто з Трояндової Г. К. за рішенням суду від 21.07.2014.

ТОВ «Технології» звернулося до суду із заявою про перегляд рішення Макарівського районного суду Київської області за по­зовом Карізи Геннадія Васильовича до ТОВ «Технології» про усунення перешкод у здійсненні права власності на земельну ді­лянку в зв’язку з нововиявленими обставинами.

У своїй заяві ТОВ «Технології» зазначило про таке: рішенням Макарівського районного суду Київської області позов задоволе­но: зобов’язано ТОВ «Технології будівництва» усунути перешкоди у володінні та користуванні Карізи Г. В. належною йому на пра­ві власності земельною ділянкою шляхом винесення газопроводу високого тиску, що належить ТОВ «Технології», за межі його зе­мельної ділянки.

Під час розгляду справи суд виходив із того, що газопровід ви­сокого тиску, належний ТОВ «Технології», прокладено по належ­ній позивачу на праві власності земельній ділянці та без його погодження, що порушує право власності позивача на земельну ділянку

У подальшому ТОВ «Технології» виявило в архіві Управління Держземагентства у Макарівському районі Київської області ко­ординати земельної ділянки, відмінні від координат, заявлених Карізою Г. В. Якщо вирішувати справу на підставі цих коорди­нат, то виходить, що газопровід не пролягає по ділянці позивача. Зазначені обставини ТОВ «Технології» вважало нововиявленими й у заяві про перегляд судового рішення за нововиявленими об­ставинами заявило клопотання про призначення у справі судо­вої земельно-технічної експертизи, оскільки лише експертним  шляхом, на переконання заявника, можна підтвердити зазначе­ні обставини.

Ухвалою Макарівського районного суду Київської облас­ті це клопотання задоволено та призначено у справі судову зе­мельно-технічну експертизу, провадження з розгляду заяви ТОВ «Технології» про перегляд судового рішення за нововиявле­ними обставинами - зупинено на час проведення експертизи.

Прокоментуйте дії суду. Чи допускається призначення судо­вої експертизи у провадженні з перегляду судових рішень за но­вовиявленими обставинами?

Зоряний Павло Остапович звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення у зв’язку за нововиявленими обста­винами , посилаючись на те, що ЗО березня 2012р. Дарницьким районним судом м. Києва було ухвалено заочне рішення, яким позов Лунного Юрія Пилиповича до Зоряного Павла Остаповича про стягнення грошових коштів за прострочення виконання грошового зобов’язання було задоволено. 10 квітня 2014 року Зоряний П. О. дізнався про наявність рішення Дарницького районного суду м. Києва від 09 серпня 2007 року, згідно з яким Лунному Ю. П. було відмовлено в задоволенні аналогічних ви­мог. Таким чином, Зоряний П. О. вважає, що згідно з одним рі­шенням Лунному Ю. П. відмовлено в задоволенні позовних вимог, згідно з другим рішенням - задоволено позовні вимоги в повному обсязі.

Судом розглянуто заяву Зоряного П. О. про перегляд заочно­го рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами та залише­но її без задоволення на таких підставах: «Судом встановлено, що копія заочного рішення, яке Зоряний П. О. просить пере­глянути за нововиявленими обставинами, отримана останнім 05 березня 2013 року. Із заявою про перегляд заочного рішення Зоряний П. О. не звертався, апеляційну скаргу на це рішення не подавав.

Оскільки Зоряним П. О. порушено порядок перегляду за­очного рішення, суд вважає, що відсутні підстави для перегля­ду заочного рішення Дарницького районного суду м. Києва від ЗО березня 2012 року за нововиявленими обставинами, відповід­но до ст. 361 ЦПКУкраїни».

Прокоментуйте дії суду. Чи вважаєте ви законною ухвалу про відмову в задоволенні заяви про перегляд заочного рішення, по­становлену судом на зазначених підставах? Аргументуйте свою точку зору. 

Напочатку2011 року Козлов Євген Олександрович вчинив щодо Баранова Сергія Миколайовича злочин, передбачений 1 ст. 129 КК України (погроза вбивством). Постановою Великолепетиського ра­йонного суду Херсонської області від 23 серпня 2012 року справу за обвинуваченням Козлова Є. О. закрито у зв’язку із звільненням його від кримінальної відповідальності на підставі п. «г» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2011 році».

Оскільки неправомірними діями Козлова Є. О. Баранову С. М. було завдано моральної шкоди, Баранов С. М. звернувся до суду із цивільним позовом про стягнення з Козлова Є. О. 192 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Великолепетиського районного суду Херсонської області від 16 вересня 2013 року позов задоволено частково. Стягнуто з Козлова Є. О. на користь Баранова С. М. 100 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 18 лис­топада 2013 року рішення районного суду змінено. Зменшено суму відшкодування моральної шкоди до 70 тис. грн.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду ци­вільних і кримінальних справ від 20 березня 2014 року касацій­ну скаргу Козлова Є. О. відхилено, рішення апеляційного суду Херсонської області від 18 листопада 2013 року залишено без змін.

Козлов Є. О. вважає присуджену суму завеликою, перекона­ний, що в аналогічних справах потерпілим присуджувались мен­ші суми морального відшкодування. Тому вирішив подати заяву про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з роз­гляду цивільних і кримінальних справ від 20 березня 2014 року з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстан­ції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: ст. 23 Цивільного кодексу України.

Зробіть власні висновки з таких питань:

 чи правильним буде у такій заяві Козлову Є. О. як приклад неоднакового застосування ст. 23 ЦК України навести вирок Апеляційного суду Вінницької області від 13 травня 2013 р. (який не оскаржувався в касаційному порядку), відповідно до якого за вчинення аналогічного злочину (ч. 1 ст. 129 КК України) потер­пілий просив стягнути з підсудного на його користь 50 000 грн, а судом було стягнуто лише 5000 грн;

 чи правильним буде у такій заяві Козлову Є. О. як при­клад неоднакового застосування ст. 23 ЦК України навести ухвалу Судової палати у кримінальних справах Вищого спе­ціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 травня 2014 року, постановлену за результатами роз­гляду касаційної скарги потерпілої на вирок апеляційного суду Кіровоградської області, яким з підсудного стягнено на ко­ристь потерпілої за вчинення щодо неї легких тілесних ушко­джень, що потягли короткочасний розлад здоров’я (ч. 2 ст. 125 КК України) 2000 грн. У касаційній скарзі потерпіла просила збільшити суму морального відшкодування до 10 000 грн, але Вищий спеціалізований суд залишив її касаційну скаргу без задоволення:

 як ви вважаєте, чи можна Козлову Є. О. наводити як приклад неоднакового застосування ст. 23 ЦК України судові рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду ци­вільних і кримінальних справ, ухвалені у 2011 році; у 2010 році; у 2009 році? Чи можна наводити судові рішення, ухвалені в кри­мінальних справах?

 визначте граничну дату, до якої (включно) може бути пода­на заява Козлова Є. О. про перегляд ухвали Вищого спеціалізо­ваного суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 березня 2014 року з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

У березні 2014 року Публічне акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний банк» (далі - ПАТ «ПУМБ») звернуло­ся до суду з позовом до Черничного Юрія Вікторовича про стяг­нення заборгованості за кредитним договором від 10 жовтня 2007 року.

Рішенням Лисичанського міського суду Луганської облас­ті від 29 жовтня 2014 року в задоволенні позовних вимог ПАТ «ПУМБ» відмовлено внаслідок застосування строків позовної давності.

Рішенням апеляційного суду Луганської області від 14 січня 2015 року рішення Лисичанського міського суду Луганської об­ласті від 29 жовтня 2014 року скасовано й ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково, стягнуто з Черничного Ю. В. на користь ПАТ «ПУМБ» заборгованість за кредитним договором у розмірі 154 939 грн 36 коп.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 квітня 2015 року касаційні скарги ПАТ «ПУМБ» та Черничного Ю. В. відхилено.

Черничний Ю. В. вирішив звернутися до Верховного Суду України з заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізовано­го суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 квітня 2015 року з підстав неоднакового застосування судами норм матеріального закону, зокрема ст. 257 Цивільного кодексу України.

Чи правильним буде у такій заяві Черничному Ю. В. як при­клад неоднакового застосування ст. 257 ЦК України навести по­станови Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 06 листопада 2014 року та від 16 квітня 2015 року, ухвалені за наслідками розгляду заяв про перегляд судових рішень з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, зокрема ст. 257 ЦК України77?

У квітні 2014 року Астра Наталія Максимівна звернула­ся до суду з позовом до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про ви­знання договору поруки припиненим у зв’язку з ліквідацією підприємства-боржника за кредитним договором у результаті банкрутства.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 30 лип­ня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 19 вересня 2014 року, позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 січня 2015 року рішення Тернопільського міськрайонного суду від 30 липня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 19 вересня 2014 року скасовано, справу направлено на новий судовий роз­гляд до суду першої інстанції.

У березні 2015 року Астра Н. М. подала до Верховного Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заяву про пе­регляд ухвали суду касаційної інстанції від 29 січня 2015 року з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, зокрема, ст. 559, 609 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, як приклад навела постано­ву Верховного суду України від 11 вересня 2014 року, ухвалену за наслідками перегляду судових рішень в аналогічних справах, якою було встановлено: і порука, і застава припиняються у разі припинення основного зобов’язання (кредитного договору) у зв’язку з визнанням боржника банкрутом.

Спрогнозуйте, з яких підстав Вищим спеціалізованим су­дом України з розгляду цивільних і кримінальних справ буде відмовлено у допуску до провадження Верховного суду України зазначеної справи.

Пилипова Катерина Михайлівна звернулась до суду з по­зовом про стягнення боргу за розпискою. У позовній заяві за­значила, що 10 січня 2013 року вона надала Розумову Віталію Геннадійовичу у позику грошові кошти в розмірі 110 000 грн, які останній зобов’язувався повернути їй до 1 січня 2014 року, що підтверджується відповідною розпискою. Оскільки в установле­ний строк Розумов В. Г. зазначені грошові кошти не повернув, Пилипова К. М. просила стягнути з нього 110 000 грн основно­го боргу, 10 080 грн 37 коп. - три відсотки річних від простроче­ної суми на підставі ч. 1 ст. 1050, ч. 2 ст. 625 ЦК України, а також 32 564 грн 60 коп. відсотків за користування позикою, розрахо­ваних на підставі рівня облікової ставки НБУ відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України.

У судовому засіданні відповідач заперечував проти позову щодо стягнення відсотків за користування позикою, розрахо­ваною на підставі рівня облікової ставки НБУ відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, зазначав, що оскільки відсотки за користу­вання позикою не були визначені сторонами в договорі (у роз­писці), то така позика є безоплатною та передбачає повернення лише суми боргу та 3 % річних відповідно до ст. 625 ЦК України.

Знайдіть судове рішення Верховного Суду України, ухвале­не за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, з урахуванням якого на підставі ст. 360-7 ЦПК України позов буде задоволено у повному обсязі.

У серпні 2001 року Федоров В. Г. звернувся зі скаргою до суду на неправомірні дії лікаря-психіатра Полтавської ЦРЛ Фесенка М. М., головного лікаря Полтавської ЦРЛ і начальни­ка обласного управління охорони здоров’я ОДАВовченкаВ. В., посилаючись на те, що він незаконно був оглянутий лікарем- психіатром Полтавської ЦРЛ Фесенком М. М. за місцем прожи­вання в с. Тахтаулово Полтавського району на подвір’ї свого будинку На скаргу Федорова В. Г. щодо незаконних дій ліка­рів Полтавської ЦРЛ начальник управління охорони здоров’я Полтавської ОДА Вовченко В. В. повідомив, що дії лікаря від­повідають вимогам ст. 11 Закону України «Про психіатричну допомогу».

Рішенням Октябрьського районного суду м. Полтави від 6 лютого 2002 року скаргу Федорова В. Г. задоволено. Рішенням апеляційного суду Полтавської області від ЗО квітня 2002 року рі­шення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове, яким у задоволенні скарги відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду України від 23 травня 2003 року в задоволенні касаційної скарги Федорова В. Г. на рішення апеля­ційного суду відмовлено.

7 липня 2011 року Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі Федоров і Федорова проти України за їхньою за­явою № 39229/03, яким установив, що:

 скарги за ст. З, п. 1 ст. 6 (відносно необґрунтованості рі­шення апеляційного суду від 30 квітня 2002 року та від­сутності на засіданні апеляційного суду) та ст. 8 Конвенції є прийнятними, а решта скарг у заяві - неприйнятними:

 стосовно обох заявників мало місце порушення ст. З Конвенції в контексті матеріального та процесуального аспектів:

 мало місце порушення ст. 8 Конвенції стосовно заявника:

 мало місце порушення п. 1 ст. 6 Конвенції стосовно відсут­ності заявника на засіданні апеляційного суду.

Складіть заяву від імені Федорова В. Г. про перегляд рішення апеляційного суду Полтавської області від 30 квітня 2002 року та ухвали Верховного Суду України від 23 травня 2003 року Верховним Судом України на підставі п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України. У заяві зазначте всі реквізити, які є обов’язковими.

У липні 2013 року Іванов І. О. звернувся до суду з позо­вом, у якому просив звернути стягнення на грошові кошти у розмірі 36863,89 грн, які знаходяться банківському рахунку Чорноморського Флоту Російської Федерації — військова части­на 62764 Міністерства оборони Російської Федерації, Фінансово- економічного управління Чорноморського Флоту Російської Федерації Міністерства оборони Російської Федерації.

Вимоги позову мотивовані тим, що на його користь за рішен­ням Балаклавського районного суду м. Севастополя від 20.12.2005 та рішенням Апеляційного суду м. Севастополя від 16.03.2006 з медичної служби Чорноморського флоту РФ військової частини 78290 стягнуто зазначені кошти. 18.04.2006 постановою ВДВС у Ленінському районі м. Севастополя відкрито виконавче прова­дження по виконанню зазначених судових рішень, однак рішення суду боржником не виконується до цього часу, а тому обов’язок по виконанню судових рішень має бути покладено на вищі та фінан­сові органи військового управління ЧФ РФ.

Рішенням Ленінського районного суду м. Севастополя від 01 листопада 2013 року вимоги позову задоволені. На користь Іванова І. О. звернуто стягнення на грошові кошти в розмі­рі 36 863,89 грн з розрахункового рахунку в ПАТ «ВТБ Банк» Управління Чорноморського Флоту Російської Федерації - військова частина 62764 Міністерства оборони Російської Федерації, Фінансово-економічного управління Чорноморського Флоту Російської Федерації Міністерства оборони Російської Федерації, шляхом зобов’язання ПАТ «ВТБ Банк» перерахувати Іванову І.О. зазначену суму.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Управлінням ЧФ РФ подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду скасувати як таке, що ухвалено з пору­шенням норм матеріального та процесуального права. В апе­ляційній скарзі зазначається, що Управління Чорноморського Флоту Російської Федерації та Фінансово-економічне управ­ління Чорноморським Флотом Російської Федерації не є юри­дичними особами та не несуть відповідальність за Медичну службу Чорноморського Флоту Російської Федерації, зокрема, враховуючи те, що відповідно до довідки Управління статистики ум. Севастополі від02.07.2013№02/2-18/1742 тавід29.10.2013 № 02/2-18/2402 в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України Чорноморський Флот Російської Федерації та Фінансово-економічне управління Чорноморського Флоту Російської Федерації не визначені як юридичні особи; з відповіді Фінансово-економічного управління Чорноморського флоту Російської Федерації від 23.09.2013 № 66-3-1425 вбачається, що фінансово-економічне управління ЧФ РФ не є довольчим фінан­совим органом Медичної служби ЧФ РФ; а також те, що сторо­нами не заперечується, що медична служба ЧФ РФ також не є юридичною особою, що підтверджується довідкою Управління статистики у м. Севастополі від 09.01.2014 №5.

17 травня 2001 р. Ленінським районним судом м. Чернівці (нині - Шевченківський районний суд м. Чернівці) було ухва­лено рішення у цивільній справі № 2-1165/2001 р. за позовом Іванова І. М. до Петрова І. О. про стягнення боргу за договором позики.

На рішення Ленінського районного суду м. Чернівці від 17.05.2001 представником відповідача Петрова І. О. 10.10.2013 подано апеляційну скаргу, у зв’язку з чим матеріали справи на­правлено до апеляційного суду Чернівецької області.

Ухвалою апеляційного суду Чернівецької області справу повернуто до Шевченківського районного суду м. Чернівці для належного оформлення, тобто вирішення питання про відновлення втраченого судового провадження у порядку, встановленому цивільним процесуальним законом.

Представник позивача в судовому засіданні не заперечував проти відновлення втраченого провадження у справі.

Представник відповідача в судовому засіданні вважав за не­обхідне відновити втрачене судове провадження.

Судом встановлено, що 17 травня 2001 р. Ленінським ра­йонним судом м. Чернівці (нині — Шевченківський район­ний суд м. Чернівці) ухвалено рішення у цивільній справі

 Товариство мисливців і рибалок за погодженням з ВАТ “Спортивне життя” організувало змагання з стрілково-мисливського спорту. Під час проведення змагань Дубовий був поранений Мельником, внаслідок чого він тривалий час перебував на лікуванні. У зв’язку із пораненням Дубовому були нанесені збитки і він пред’явив в суді позов про їх відшкодування. 
Визначте сторони по справі.

 Білик надавав Петрову у тимчасове користування автомобіль, що належав йому на праві приватної власності. Петров повернув автомобіль та розрахувався з Біликом за оренду автомобіля в повному обсязі. Але Білик залишився незадоволеним сплаченою йому за домовленістю між сторонами сумою грошей. Щоб змусити Петрова сплатити більшу суму за оренду автомобіля, він подав до суду позов про відшкодування моральної шкоди, нібито завданої йому Петровим внаслідок недобросовісного користування автомобілем. Суд прийняв позовну заяву та порушив провадження у справі.
Проаналізуйте характер здійснення Біликом своїх процесуальних прав та, зокрема, права на судовий захист, яким скористався останній, щоб звернутись до суду.

 Козлов звернувся до місцевого районного суду з позовом до Синіцина про стягнення матеріальних збитків в розмірі 10000 грн. завданих в результаті дорожньо-транспортної пригоди. Суд відкрив провадження у справі. При проведенні підготовчого судового засідання Козлов заявив клопотання про приєднання до справи доказів, які підтверджують, що винуватцем ДТП, внаслідок якої він постраждав, є Синіцин, оскільки він керував автомобілем, але суддя відхилив клопотання Козлова, вказавши що той не має на це права на цій стадії.
У своєму відзиві на позов Синіцин повідомив суд   що належним відповідачем у справі є не Синіцин, а підприємство — власник автомобіля. Суд закрив провадження у справі у зв’язку з неналежним відповідачем.
Чи правомірні дії суду? Як суд повинен вирішити дану процесуальну ситуацію, якщо матеріалами справи підтверджується, що власником автомобіля, як джерела підвищеної небезпеки, є підприємство.

Управління Південної залізниці звернулося до хмельницького міськрайонного суду  з позовом до свого колишнього працівника Савченка про виселення з службової квартири. Савченко у 2016 році звільнився з роботи за власним бажанням, але виселитися разом із сім’єю з квартири відмовився.
У підготовчому засіданні представник позивача заявив клопотання про притягнення у процес дружини Савченка і його неповнолітньої дочки як співвідповідачів. Суд відмовив у задоволенні клопотання, посилаючись на те, що основним квартиронаймачем є Савченко, який і повинен бути відповідачем.
Чи правильно діяв суд? Чи є у цьому разі співучасть? Якщо так, то який її вид? 

У суді розглядалась справа за позовом Орлова до Устінова про стягнення боргу за договором позики. Після відкриття провадження у справі Устінов вирішив ознайомитись з матеріалами справи. Звернувшись до суду із відповідним клопотанням, він отримав відмову з тих підстав, що  Устінов, як учасник, до якого пред’явлено позов, не має права на ознайомлення із матеріалами справи.
Чи правомірна відмова суду? До якого кола прав належить право сторони на ознайомлення з матеріалами справи?

Малиновська (17 років) пред’явила позов до Ковалевського про встановлення батьківства і стягнення аліментів на утримання дочки. Позивачка зазначила, що вона перебувала з відповідачем у фактичних шлюбних відносинах, що з ним вела сумісне господарство, що його зарплата повністю йшла на утримання сім’ї. Про ці обставини знають свідки Чорноока і Заморій, яких вона просила викликати в судове засідання.
При розгляді справи в судовому засіданні було встановлено, що позовна заява подана неповнолітньою особою, в зв’язку з чим суд залишив заяву без розгляду.
Чи правомірні дії суду?

 У травні 2018 року Петрова звернулася до суду із позовом до Титова про захист честі, гідності і ділової репутації та відшкодування моральної шкоди. 
Позивачка зазначала, що 20 березня 2018 року у газеті було надруковано статтю Титова, в якій автор стверджував, що поїздка Петрової до Данії у травні 2015року мала приватний характер, хоча була оформлена як службова і фінансувалася за державні кошти. Автор статті також стверджував, що Петрова привласнила путівку до  дитячого закладу оздоровлення та відпочинку для свого сина.
Посилаючись на те, що ці відомості не відповідають дійсності, мають наклепницький характер, принизили її честь, гідність, а також порочать її як представника державної влади, позивачка просила суд задовольнити її вимоги і відшкодувати моральну шкоду. 
Визначте осіб, які беруть участь у справі. 

 Визначте сторони та вид процесуальної співучасті: 
а) по справі за позовом подружжя Коломієць до Григоренка про визнання права власності на частину будинковолодіння;
б) по справі за позовом прокурора про позбавлення батьківських прав Приходько, об’єднаним з справою за заявою її колишнього чоловіка про відібрання у неї сина Петра. У справі брали участь органи опіки, які виступили на захист інтересів неповнолітнього.
в) по справі за позовом Іваницького до Петришко та Силового про стягнення завданих збитків

 Проскурін подав позов про виселення Скригіна з житлового будинку, що належав позивачеві, посилаючись на потребу в житловому приміщенні у зв’язку з одруженням сина і народженням онука. При розгляді справи у суді Проскурін помер. Сини померлого Віктор і Федір звернулися до суду з клопотанням допустити їх до участі у справі як співпозивачів.
Чи підлягає задоволенню клопотання братів Проскуріних? У чому відмінність вступу у процес правонаступників від заміни неналежної сторони?

 У справі, за позовом про визнання права власності на частину будинковолодіння було закрито провадження у зв’язку з укладенням сторонами мирової угоди, відповідно до якої за позивачем Петровим було визнане право власності на 1/3 спірного домоволодіння.
Наступного дня після постановлення відповідної ухвали відповідач Грищенко раптово помер. Після отримання спадщини син відповідача Роман вирішив оскаржити ухвалу суду, якою була затверджена мирова угода, на тій підставі, що мирова угода, в укладенні якої він не приймав участі, не може мати для нього ніякого правового значення.
Чи має право син відповідача Роман Грищенко оскаржити ухвалу ? Чи обґрунтовані посилання Грищенка Р. що мирова угода для нього не може мати ніякого значення ?

 Тищенко С. увійшов у приміщення філії банку “У” з метою її пограбування і, погрожуючи пістолетом, наказав співробітникам банку і вкладниці Димовій, яка знаходилася у його приміщенні, мовчати. Димова зробила йому зауваження. Тищенко направив на неї пістолет і вистрілив, поранивши її. Тищенко був притягнутий до кримінальної відповідальності.
Димова звернулася до суду із позовом до Тищенка про відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю. У якості співвідповідача вона просила залучити філію банку “У”.
Хто є належним відповідачем у справі ?

У місцевій газеті “Вечір” був надрукований фейлетон за підписом двох авторів, в якому давалась тенденційна, необ’єктивна оцінка діяльності Науково-дослідного інституту і його директора Петрова. Деякі факти видавались в перекрученому і образливому вигляді.
Хто має право на судовий захист від посягання на честь і гідність? Визначте можливі сторони по справі. Чи має значення для визначення сторін надрукування фейлетону без вказівки на авторство?

 У березні 2018 р. громадянка Бабенко Л. звернулася до суду з позовом до свого колишнього чоловіка Бабенко А. про визнання права власності на ½ частину квартири, посилаючись на те, що квартира придбана в період перебування в шлюбі та за рахунок спільних коштів, однак після розірвання шлюбу відповідач заперечує її право на частину квартири та чинить перешкоди у користуванні нею.
У червні 2018 р. позивачка доповнила свій позов вимогою до Бабенко А. та Ільчук про визнання договору дарування зазначеної вище квартири, укладеного 9 листопада 2015 р. між Бабенко А. та Ільчук, недійсним з тих підстав, що квартира є її, позивачки, спільною сумісною власністю з Бабенко А., а вона своєї згоди на її відчуження не давала.
Дарницький районний суд м. Києва рішенням від 15 вересня 2018 р. позов задовольнив: визнав за Бабенко Л. право власності на ½ частину квартири та постановив вселити її у зазначену квартиру; визнав недійсним договір дарування квартири, укладений 9 листопада 2015р. між Бабенко А. та Ільчук. 
Визначте сторони у цій справі? Який вид співучасті має місце по цій справі?

 ВАТ “Винороб” заявило до суду позов про стягнення з колишнього завідуючого складом готової продукції Постолакі  вартості нестачі 9 тонн вина. В судовому засіданні відповідач просив призначити експертизу для встановлення природної втрати в процесі зберігання й розливу вина за 10 років, оскільки такі розрахунки ніколи ніхто не проводив, інвентаризація проходила формально, про що стверджують свідки Петровська В.І. та інші. Беручи до уваги, що вино не належить до речовин, що швидко випаровуються, суддя відмовив відповідачу в клопотанні. Справа була розглянута і позов комбінату був задоволений.
Чи правильна відмова суду в призначенні експертизи? Які докази повинні подати сторони по цій справі?

У позовній заяві Філімонов просив суд зобов’язати Пікуліну повернути належні йому речі: шубу норкову вартістю в 29450 грн., костюм сірий — 2880 грн., золотий годинник на суму 32063 грн., які він залишив у відповідачки на зберігання 
У запереченні на позов Пікуліна зазначила, що згадані речі справді купив позивач, але подарував їй, коли вони дружили, про що можуть засвідчити свідки Рогов та Іваницька. Відносно костюма, то Філімонов подарував їй тільки відріз, вартість же фурнітури та пошиття були оплачені самою Пакуліною. Годинник був подарований у день вінчання, але шлюб в органах РАЦСу не був зареєстрований. Про це знають численні знайомі і згадані вище свідки. 
Справа була призначена до слухання. У суд були викликані свідки, які ствердили пояснення відповідачки.
Визначте належність, допустимість, достовірність і достатність доказів у цій справі?
Яке рішення по справі повинен ухвалити суд? 

Пасюк подала позов до Линьова про встановлення батьківства і стягнення аліментів на трирічну доньку Ларису і просила задовольнити її вимоги, посилаючись на те, що була з відповідачем у близьких стосунках: більше року він приходив до неї у гуртожиток, що можуть підтвердити її подруги Петрова та Іванова. За висновком судово-акушерської експертизи вона завагітніла у період зустрічей з відповідачем, а за висновком судово-біологічної експертизи батьківство відповідача щодо її дитини не виключається. Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що, хоча й мав з позивачкою близькі стосунки, батьком бути не міг, оскільки у момент зачаття перебував у відрядженні. 
Які факти підлягають доказуванню? Які факти має доказувати кожна сторона? Які засоби доказування можуть бути використані у цій справі?

У справі за позовом Самойлова до Зайцева про стягнення 20000 грн. за договором позики у судовому засіданні Зайцев позову не визнав і пояснив суду, що між ним та позивачем договору позики ніколи не укладалось і грошей від позивача не отримував. На підтвердження своїх позовних вимог Самойлов заявив клопотання, в якому просив заслухати у судовому засіданні таємно зроблений ним аудіозапис, із змісту якого можна зробити висновок про наявність договору позики і те, що Зайцев визнавав наявність боргу. Відповідач і його представник проти задоволення клопотання заперечував. 
Розглянувши клопотання і заперечення відповідача та його представника, суд відмовив у задоволенні клопотання. 
Чи правильні дії суду?

У справі за позовом Деркач В. до Деркач А. про розірвання шлюбу Іванівський районний суд Херсонської області рішенням від 9 січня 2018 року послався на те, що відповідач в порядку судового доручення, виконаного Комсомольським районним судом міста Херсону, позов визнав повністю і не заперечував проти розірвання шлюбу, на примирення не згоден. У судовому засіданні встановлено, що Деркач В. до Деркач А.  19 серпня 2000 року уклали шлюб, зареєстрований Першотравневою сільською радою Іванівського району Херсонської області, від сумісного проживання сторони мають на утриманні одну неповнолітню доньку — Наталю який проживає з позивачкою. Оскільки сімейні відносини сторін припинені з серпня 2011 року, сторони не бажають примиритись, то є підстави вважати, що сумісне проживання подружжя суперечить Інтересам сторін і тому шлюб необхідно розірвати.
На підставі цього суд позов задовольнив, шлюб розірвав, а неповнолітню дитину  залишив проживати з матір’ю.
Дайте юридичний аналіз справи. Чи існують підстави для оскарження рішення суду?

Михайлик працював на цукровому заводі і з ним під час роботи трапився нещасний випадок. Акт про нещасний випадок не зберігся і він був позбавлений можливості одержати пенсію за трудовим каліцтвом. 
Одержавши письмові свідчення від Письменного, Гладкого, Рагуби, заявник звернувся з заявою до комітету профспілки заводу про видачу йому акту. В комітеті профспілки йому пояснили, що на підставі цих свідчень вони не можуть видати акт, але на засіданні профкому була прийнята постанова про те, що Михайлик одержав каліцтво на цукровому заводі.
Додавши до заяви цю постанову, Михайлик заявив судді клопотання про допит свідка Рагуби за місцем його проживання в м. Києві.
Чи підлягає задоволенню заява Михайлика? Які докази повинен подати заявник по цій справі? Який порядок допиту свідків, що проживають поза місцем знаходження суду? 

У районному суді проводилось попереднє судове засідання, на якому розглядалась справа за позовом Івченко до Скрябіна про стягнення збитку, пов’язаного з ушкодженням автомашини “Жигулі”, заподіяного в результаті ДТП.
Відповідач Скрябін не визнав позову, стверджуючи, що його вини в ДТП немає. Під час автопригоди дорога була покрита льодом, і зіткнення автомашин відбулося в зв’язку з непереборною силою.
Позивач Івченко заявив клопотання про відкладення цивільної справи і про витребування матеріалів кримінальної справи, що у свій час була порушена, але припинена.
Суддя виніс ухвалу про відкладення справи на іншу дату і час, але у витребуванні кримінальної справи відмовив, вказавши, що відповідно до принципу змагальності кожна сторона повинна довести факти, на які посилається. Тому сам позивач повинен представити матеріали кримінальної справи, що знаходяться в районному управлінні внутрішніх справ.
Як правильно вирішити це питання? 

Відповідач заявив клопотання про відвід свідка, викликаного за клопотанням позивача. Він вказав, що свідок — мати позивача, і, відповідно, вона заінтересована у вирішенні справи.
Суд відмовив у клопотанні, а потім своє рішення, яким позов був задоволений, обґрунтував показаннями свідка, проти якого був заявлений відвід.
Чи правильно вчинив суд?

 Сопілка звернувся до місцевого суду м. Василькова з проханням допитати свідка Кожум’яку в порядку забезпечення доказу. При цьому він вказав, що Кожум’яка виїжджає в довготривале закордонне відрядження і може підтвердити договір позики на суму 16 тис. грн. Суддя в своїй ухвалі пояснив, що, оскільки відповідач по справі — Виноградов проживає в Києві, то і заходи по забезпеченню доказу повинні прийматися за місцем розгляду справи. Суддя вказав також, що покази свідків по цьому спору недопустимі і тому за цих підстав відмовив в допиті Кожум’яки. 

Чи правильні дії судді

Морозову стало відомо що суд прийняв рішення щодо права власності на будинок, співвласником якого він є за заповітом. Суд не залучив його до участі у справі . З прийнятим рішенням він не був згодний, адже право власності на весь будинок було визнано за іншою особою. Рішення набрало законної сили. Морозов подав заяву про перегляд рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами. Яку ухвалу має прийняти суд за цією заявою?

    У п’ятницю через складність справи та необхідності довготривалого складення повного рішення суд після розгляду справи та ухвалення рішення проголосив лише узагальнений виклад позиції відповідача, пояснень учасників справи та окремі інші докази, які ним були досліджені. При проголошені було вказано про висновок суду про задоволення позову частково та висновок по суті позовних вимог, зазначено про розподіл судових витрат, строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та можливість його оскарження у десятиденний строк. Суд зазначив також, що з повним рішенням суду сторони можуть ознайомитись у середу. ЩО у вказаній ситуації не відповідає положенням цивільного процесуального законодавства?